Інжир, фігове дерево (Ficus carica L.)
Близький родич кімнатного фікуса, фігове дерево належить до родини тутових. Завезене з Палестини, Індії та інших країн теплого поясу. Це багаторічна дводомна рослина, в субтропіках – досить велике дерево, у більш північних країнах – кущ.
Листя інжиру:
Плоди інжиру:
Фігове дерево – гарна декоративна рослина з великим пальчастим, густо опушеним знизу листям. Здавна користується людською шаною. Вважають, що його культурні форми походять з Аравії, Йємену, звідки інжир вивозили хоробрі фінікійці, сирійці, а пізніше і єгиптяни. Про те, що його культивували в стародавньому Єгипті, свідчать барельєфи з зображенням процесу збирання плодів, викарбувані єгипетськими майстрами більше як за 2500 років до н.е. Можливо, що саме з Єгипту фігове дерево помандрувало на острови Егейського архіпелагу, а звідти десь у ІХ ст. до н.е. і до давньої Еллади. Інжир – шановане дерево і в Туреччині.
У південних районах нашої країни інжир культивують здавна. Про це свідчить його здичавіння. У Криму він швидко заселяє гірські крутосхили поблизу міст, де росте майже на непридатних місцях – у щілинах між камінням, на голих гранітних скелях, де зовсім немає ніякої рослинності. Взагалі в дикому стані він росте на карбонових грунтах
Коріння його легко пронизує найтвердіший грунт, проникає до будь-якої щілини й закріплюється в найнедоступніших місцях. Дерево, мов завзятий альпініст, легко йде по голих скелях, часто оселяється на карнизах старих будівель, на баштах старовинних фортець або на монастирських стінах, на банях церков тощо.
Ясна річ, що фігове дерево так сильно поширилося і дбайливо культивується не тільки через свої біологічні властивості та декоративність, а й передусім завдяки високоякісним плодам.
Інжир – корисний харчовий та дієтичний продукт, в якому міститься від 12 до 24% цукрі (переважно глюкоза та фруктоза), від 0,09 до 0,38% органічних кислот, крім того, в ньому є пектини, білки, залізо, фосфор, кальцій, вітамін С, каротин та інші корисні сполуки. Його вживають у їжу у свіжому вигляді, сушать, консервують, виготовляють з нього варення, джеми тощо. До речі, в сушеному інжирі кількість цукрі становить 60-70%, пектинів – 6, жирів – 1,3, білків – до 6%. Цукру в ньому більше, ніж у фініках, а на залізо він багатший від яблук.
Мʼякоть плодів – ліки проти кашлю, бронхіту, хвороб печінки та селезінки. Фітонциди, які виділяє інжир у повітря, відганяють комах, тому у кімнатах, де вирощують його , ніколи не буває мух.
Фіговому дереву варто було б надати назву «рослина з таємницею», або «дерево-нянька» за його напрочуд цікаві, навіть дивні біологічні властивості, які доводили і давніх і сучасних вчених до повної розгубленості.
Уявіть собі рослину, яка не цвіте у звичайному розумінні слова, але дає плоди! А достигають вони не на всіх деревах, а тільки на деяких. Ботаніки довели, що фігове дерево – дводомна рослина, тобто серед представників цього виду є чоловічі й жіночі екземпляри. Ось що спантеличило відомого ботаніка К.Ліннея, а за ним ще й ботаніка Каспаріні, який «прославив» себе, відкривши два види, які згодом виявились чоловічим та жіночим екземплярами. На жіночих утворюються мʼясисті, порожні всередині сховища – фіги, на внутрішній поверхні яких розвиваються жіночі квітки з пʼятьма недорозвинутими пелюстками та примочкою. Такі суцвіття ботаніки назвали сіконіумом. Чоловічі екземпляри в своїх плодах – каприфігах ховають від людського зору маленькі три- або чотирипелюсткові чоловічі квітки, що мають тичинки з великою кількістю пилку. Як тільки жіночі суцвітті – фіги запиляться, вони збільшуються, робляться опуклішими, в їхній середині поступово достигає насіння. Фіга з достиглим насінням соковита, мʼяка. Чоловічі ж цупкі на дотик, менші за розміром - відразу після достигання підсихають і опадають.
Таємниця було в тому, що ніхто не знав, як саме пилок з каприфіг потрапляє до сховища жіночих квіток – у фіги. Та авні мудрі емпірики-садівники подолали таємницю. Вони привʼязували до пагонів жіночих дерев каприфіги, а відтак підсвідомо творили один з ефективних засобів запилення, так звану каприфікацію, поліпшуючи запилення жіночих квіток.
Каприфіги першими почали збирати давні греки. Вони вміли чудово зберігати їх, перевозити та вдало торгувати ними.
Ще геніальний Арістотель помітив одну загадкову особливість рослини: завжди, коли йому траплялося розірвати або поранити каприфігу, з неї роєм вилітали маленькі оси (він їх називав псенами). Розум підказував, що це не випадковість, а певна закономірність, повʼязана з важливими процесами, що відбувалися в рослині.
Справді, немаємеж дивосвітові природи, настільки все в ній гармонійно поєднано! Одним рослинам у запиленні допомагає вітер, іншим – ціла армада всіляких комах, один з різновидівяких і прислужив фіговому дереву. Без комахи бластофаги рослина не може давати плодів, а бластофага без неї не тільки не може розмножуватись, а навіть існувати.
Ці обопільні стосунки досить складні. Ніби навмисне для задоволення потреб крихітної комахи фігове дерево утворює два види суцвіть. В одному (яке розвивається в кінці вересня) зимують яєчка та личинки бластофаг. У них навесні народжуються, живляться і паруються молоді особини, після чого обліплені пилком самки вилітають і шукають затишного місця для своїх яєчок. Знайшовши приміщення, другий вид суцвіть – жіночих, які саме на той час розквітають, самка, протискуючись через щільно розміщені приймочки квіток, запилює їх, але для відкладання яєць місця в них не знаходить і вилітає геть. Так, шукаючи придатного для яєць місця, вона запилює багато фіг і врешті потрапляє до каприфіг – зручних і затишних домівок для майбутніх нащадків.
Без своєї вірної супутниці фігове дерево не може давати плодів. Про це свідчить історія його переселення до Америки. Коли натураліст Езен завіз цю рослину з Туреччини до Каліфорнії, на спеціальному засідання садівників він наполягав на тому, щоб завезти і маленьку бластофагу. Але з нього тільки посміялися. Засмучений учений пророкував недобрий кінець спробі розведення цього дерева. Через деякий час недоброзичливі садівники змушені були визнати правду за Езеном і завезти бластофагу.
Бластофага дуже тендітне створіння і може існувати тільки в теплих районах. Тому вона не встигає за фіговим деревом, яке завдяки праці учених проникає все далі на північ. Опівнічення, як кажуть ботаніки, відбувається двома способами: виведення морозостійких сортів – гібридів з морозостійкою далекою родичкою шовковицею та розмноження вегетативним шляхом більш морозостійких сортів, здатних запилюватись без бластофаги.
Фігове дерево можна успішно вирощувати в кімнатних умовах у великих горщиках або діжках. Для того, щоб ласувати його плодами зі своїх власних «плантацій», треба підбирати самозаплідні сорти, які виведено штучно і які добре себе почувають в кімнатах і, головне, не потребують бластофаг для запилення.
Фігове дерево – культура світлолюбна, але може добре рости і при помірному затемненні, причому в цих умовах плодоносить рідко. Для нормального росту й розвитку рослина потребує багато світла, тепла й вологи. Побутує навіть прислівʼя, що фігове дерево «любить тримати голову на сонці, а ноги у воді».
Висаджувати молоді рослини краще у широкий низький посуд, тому що коріння в них розташоване близько до поверхні грунту.
Через 2-3 тижні після пересаджування рослини можна починати підживлювання розчином мінеральних добрив: 3г сульфату амонію або аміачної селітри та 3г калійної солі на 1л води. Суперфосфат (5г на 1л) вносять окремо або разом із коровʼяком. Підживлюють мінеральними сумішами раз на 12-15 днів, поливають в міру потреби.
Поки рослини добре приживуться, їх тримають при дещо ослабленому освітленні. Влітку для зменшення випаровуваннягрунт у горщиках можна накривати мохом чи торфом, а листки збризкувати водою.
Щоб виростити в кімнатних умовах гарну компактну рослин, одразу ж після висадження в горщик її слід підрізати – формувати крону. Перший раз прищипують верхню бруньку після появи сьомого листка, з відрослих бокових пагонів залишають 3-4 і з них вже формують кущ на невеликому штамбі. На залишених пагонах весь час формують крону прищипуванням тих, що сильно ростуть. На правильно сформованому кущі перший урожай можна збирати вже на другий рік після висадження його на постійне місце.
Молоді рослини найчастіше плодоносять 2 рази на рік: влітку – на дворічних торішніх пагонах, восени – на однорічних. На кожній гілці утворюється по 3-5 плодів.
Догляд за рослиною влітку – це поливи, обприскування крони, підживлення мінеральними добривами та коровʼяком (1:10), через кожні два тижні почергово, послідовне формування та підрізування пагонів для посилення росту молодих пагонів. Фігове дерево дуже добре реагує на підживлення мікроелементами бору, марганцю, міді, молібдену. Підживлювати ними можна тільки раз за сезон,обприскуючи рослини 0,5%-ним розчином марганцевокислого калію та 0,05%-ним розчином мідного купоросу. Борну кислоту, сірчанокислий цинк та молібденовокислий амоній вносять у вигляді розчину – по 0,1г кожної солі на 10л води. Обприскують і вносять мікроелементи у вигляді розчину навесні.
Пересаджують фігове дерево раз на один або на два роки. Молоді р перегною та піску (2:1:0,5), після чого перевалюють двічі – у 9- та 11-сантиметрові горщики у таку саму землесуміш. Доросліші рослини пересаджують у землесуміш з дернової,листяної та перегнійної землі (4:1:2), до якої додають пісок, подрібнену цеглу або штукатурку з вапняком. Можна вирощувати цю рослину і в звичайній городній землі з піском, органічними та мінеральними добривами.
Фігове дерево – субтропічна культура, в якої з настанням періоду спокою гальмується ріст, а в умовах відкритого грунту опадає листя. У кімнатах цей період дещо менше виражений. У рослини часто листя не опадає або опадає частково.
Листопадні сорти краще вирощувати при температурі 5-14°С. Можна їх вирощувати і при звичайній кімнатній температурі, але взимку слід частіше обприскувати рослини водою і менше поливати.
При культивуванні в кімнатах фігове дерево може скидати листя у листопаді, а в кінці грудня – на початку січня вже відростає знову.
Одночасно з появою листків у лютому зʼявляються плодики, які найчастіше відпадають. У цьому випадку рослини слід перенести у прохолодне приміщення. Восени плоди зʼявляться знову. Їх відсутність свідчить, що рослина набула спокою і здатна зимувати при звичайній кімнатній температурі.
Як тільки почнеться ріст рослини, догляд за нею слід поліпшити, тобто не тільки поливати, а й підживлювати. У квітні їх можна виставляти на балкон або у садок, де вони можуть залишатися до приморозків.
Дбайливо доглянуте, добре розвинуте кімнатне фігове дерево може дати кілька кілограмів смачних, поживних, дієтичних плодів, які мають і неабиякі лікувальні властивості. Завдяки листовому вбранню воно стає чудовою окрасою великих інтерʼєрів – вестибюлів громадських приміщень, офісів тощо.
Сорти інжиру
Адріатичний білий (AdriaticWhite). Широко розповсюджений в багатьох країнах високоякісний сорт інжиру. Інтродукований в 1901 році з Франції (фірма Барбьє в Орлеані) під назвами SangdeLievre I Grossegrisebifere, а в 1934р. – з Техасу (США) під назвою WhiteAdriatic. Вперше описаний в 1817р. Галезно, потім Гаспаріні і Вестом під назвою Verdone. Пізніше був описаний іншими авторами, в тому числі Єйзеном (Eisen, 1901) і Кондітом (Condit, 1947, 1955). Старнзом і Монроєм (StarnesandMonroe, 1907) як Адріатичний. Має багато синонімів:GrosseVerte, Nebian, FicodiFragola, Strawberri (Кондіт,1955). Кондіт вважає, що VerdeGentil, описаний Тамаро (Tamaro,1925), також є синонімом сорту Адріатичний білий. Синонімами є також Сочинський 7 і Сочинський 8.
Дерева з дуже густою кроною, невисокі, коренасті, широко розкидисті, з товстими вузлуватими стовбурами. Багаточисельні однорічні пагони довгі або короткі, товсті, темно-зелені, коричневі напівматові, з рідко розміщеними черевичками на вузлах. Верхівкова брунька велика, вузька, з заокругленою основою, з середини дуже звужена і загострена. Суцвіття злегка асиметричні, майже сидячі. Листки середньої величини, пʼятилопатеві, правильної форми, з товстими довгими черешками, світло-зелені, блискучі жорсткі, знизу мало опушені.
Плоди розміром 5,5х4,5 см, овальні, з широкими шийками на коротких ніжках і плоско-округлою верхівкою. Вічка злегка опуклі, закриті, рожевувато-жовті. Плоди з насінням ребристі, опушені, матові, темні, сірувато-зелені, з великими і малими білими плямками, без насіння – світлі, жовтувато-зелені. Плодоложе дуже тонке, біло-кремове; мʼякоть темно-вишнева у плодів з насінням, рожево-червона - при відсутності насіння, гіста, желеподібна, заповнює майже всю порожнину, містить багато цукрі, з помітною приємною кислинкою і присмаком молочного соку. Завдяки досить щільній шкірці плоди зберігаються краще, ніж інші сорти. При сушінні плоди з насінням дають менш якісну продукцію, ніж плоди без насіння.
Брунсвік (Brunswik). Завезений в 1901р. з Грузії (Тбіліський ботанічний сад) під назвою Чапла, Закавказький рожевий, Nepobianko, Dʼor. В тому ж році завезений з Батумі під назвою DieRisnin та із Орлеану (Франція) під назвами Madeliene, PrecocedeBarselone, Violettedelicatissima, Brojiotto. В 1927 р.був завезений в Нікітський ботанічний сад з Алупки під назвою бал інжир, Кримський 95, в 1929 рю – з Каліфорнії під назвоюBrunswik.
Має багато синонімів: Magnolia, BlakNaples, BrovnGamburg, Hanover, Madonna, Clementinе та ін. Під назвою Clementinе цей сорт був заведений з Франції ще в 1821 р., розмножений на Південному бере зі Криму, де отримав назву татарською Бал інжир.
Дає два урожаї, причому перший – невеликий. Кількість плодів другої генерації в Криму на деревах віком 8-10 років досягає 800-1000. Може плодоносити без запилення, однак в умовах низької вологості грунту запилення необхідне для збереження врожаю. Плоди першої генерації достигають на початку липня, дугої – в кінці серпня – на початку вересня. Достигання розтягується на 25-35 днів.
Дерева помірної сили росту, з розкидистим гіллям. Крона плоско-округла, не дуже густа, трохи повисла. Однорічні пагони невеликі, товщиною 1,1-1,2см світло-коричневі в молодому віці злегка опушені із зрідка розміщеними яскравими черевичками на вузлах.
Плоди першої генерації розміром 7,5х5см, вагою 80-100г, сидячі, асиметричні, з опуклими основами і плоскими верхівками. Основне забарвлення шкірки світло-зелене, верхній шар – світло-коричневий на освітленій стороні, переходить в фіолетово-червоне. Вічка невеликі, рожево-червоні, відкриті. Ніжка плоду товста, м’ясиста, розширена до основи плоду.Шкірка ніжна, часто розтріскується поздовж, злегка опушена, матова, з дуже густими дрібними жовтими плямками. Плодоложе кремове; м’якоть рожева, тонкошарова, з досить великою порожниною, солодка, приємна, дуже соковита. Плоди другої генерації розміром 5,8-4,8 см, вагою 50-60 і більше грамів, округло-грушеподібні, асиметричні, слабко ребристі, такі, що сидять на коротких ніжках (0,4-0,6 см). Шкірка тонка, ніжна, світло-зелена біля плодоніжки та жовтувата – біля вічка, з коричневато-коричневимрумʼянцем майже по всьому плоду. Плямки добре помітні, жовті, великі. Опушення шкірки середнього ступеню. Восковий наліт помітний. Вічко відкрите, злегка при підняте, середньої величини, рожеве. Плодоложе широке, кремове; мʼякоть ніжна, соковита, коричневато-червона, високо цукриста, зі слабкою кислотністю. Порожнина невелика, насіння дрібне.
Кадота (Kadota). Широко розповсюджений в багатьох країнах (особливо в Італії), - частіше під назвою Доттато, але часто і під іншими назвами –Adottato, Binellino, Binello, FichidiNapoli, Gentille, Закавказький жовтий, Балакот, Кримський 55, Тетрілегвіуітелі.
Сорт дає два урожаї плодів. Перший – невеликий, другий зазвичай рясний. Може плодоносити також на порослевих пагонах. Часто має по два плоди в пазусі кожного листка. Самоплідний. Достигання дружне – з перших чисел вересня протягом 45-50 днів.
Дерева середньої величини, з широкою напівкулеподібною формою крони. Однорічні пагони середньої товщини, короткі, з короткими міжвузлями, світло-коричневі, блискучі. Суцвіття гладенькі, яйцеподібно-овальні, на коротких квітконіжках, з шийками на довгих пагонах і без шийок – на вкорочених. Вічко випукле, велике, зелене.
Листки жорсткі, три-пʼятилопатеві, надрізані на 1/3-1/2, іноді цільнокраї, товсті, темно-зелені зверху, світлі – знизу, на коротких товстих черешках.
Плоди першої генерації розміром 7х5 см, вагою 70-75г, видовженої форми, блискучі, світло-зелені, з поздовжніми тріщинками на шкірці і опуклими зелено-жовтими вічками. Плодоложе товсте, біло-фіолетове; мʼякоть біло-рожева або світло-бузкова.
Плоди другої генерації розміром 6х5 см, вагою 50-60г. Шкірка плодів з насінням щільна, темно-зелена, блакитнувата, дрібноребриста, з білими плямками. Вічко закрите, жовтувато-зелене. Мʼякоть рожева, джемоподібна, з дрібним насінням. Порожнина відсутня. З вічка часто часто виділяється краплинка золотавого густого соку. Плодоложе тонке, біле. Плоди без насіння світло-жовті, частіше матові, з ніжною шкіркою, товстим підшкірним шаром, тонкою світло-рожевою мʼякоттю і великою порожниною.
Фініковий (DattedeNaples). Виведений в 1901р. у Франції, у 1918 р. отриманий з Тбіліського ботанічного саду під назвою Melignara, Гвінолегві.
Дає один урожай плодів, запилення не потребує, однак наявність насіння в плодах значно покращує їх якість і підвищує урожай. Достигає в другій половині вересня – жовтні.
Дерево сильноросле, з високою і широкою округлою кроною.
Плоди середні (5,0-4,5 см), вагою 40-50 г, овально-грушеподібні, з товстими довгими шийками, слабко ребристі, майже без опушення. Плодоніжки короткі (0,4-0,5 см). Шкірка ніжна, але щільна, жовтувато-зелена, з червоно-фіолетовим розмитим румʼянцем, інтенсивнішим з сонячного боку. Плоди без насіння забарвлені в слабко-оливковий колір. Вічко закрите, невелике, червонувато-оливкове. Плодоложе зеленувато-кремове; мʼякоть темно-малинова, масляниста, з невеликою порожниною. Насіння дрібне, малочисельне. Плоди солодкі, з помірною кислотністю у невеликим присмакоммолочного соку.
Беяс (Кримський 48). Дає два урожаї. Самоплідний. Дозрівають плоди з кінця серпня до кінця вересня, середини жовтня. Відзначається більшою морозостійкістю, ніж інші сорти.
Дерева досить високі, швидкорослі, із повислими гілками та напівкулеподібною густою кроною.
Плоди другої генерації розміром 3,5-4,0 см. Вагою 30-45 г, плоско-округлі, з товстими і короткими шийками на ніжках 0,4-0,5 см. Шкірка світло-зелена, жовтувата, іноді з світло-рожевими смужками на ребрах, зі слабким опушенням і невеликим восковим нальотом. Вічко відкрите, невелике, світло-рожеве. Плодоложе біле; мʼякоть світло-малинова, з великою порожниною.
Магарачський (Кримський 45). Знайдений в районі Ялти (урочище Магарач, селище Нікіта). Дає один високий урожай плодів, що розвиваються без запилення. Починає достигати у вересні.
Дерева сильнорослі, з пласко-округлою, розкидистою, щільною кроною.
Плоди розміром 5х5 см, вагою 45-50 г,грошу подібно-округлі, з товстими шийками, на коротких ніжках (0,8-1,0 см). Кірка тонка, щільна, фіолетово-синя, біля ніжок червонувата, з сильним восковим нальотом, слабко опушені, з великими рожевими плямками. Вічко напіввідкрите, середніх розмірів, рожевувато-фіолетовий. Плодоложе біле; мʼякоть малиново-червона, з порожниною. Плоди солодкі напівсоковиті, з незначною кислотою і досить вираженим присмаком молочного соку.
Чорний принц.
Дає рясний урожай грушеподібних, ароматних плодів з малиново-червоною м'якоттю.Смак і аромат достиглих плодів надзвичайно приємний. М'якоть медова, соковита і ніжна, а насіння майже не відчувається і не хрумтить на зубах. Плодоносить двічі за сезон і може вирощуватися в контейнерах, за умови регулярного обрізування.
На літо інжир виносять в сад, на балкон, а взимку його можна зберігати в погребі при температурі 6-8 градусів.
Чорний Принц - високоросла рослина. Висота дорослого деревця може досягати 10 метрів, якщо не вкоротити верхівку з метою формування правильної, округлої крони. Морозостійкість рослини невелика, він може виносити короткочасне зниження температур до -20 градусів, за умови, що ділянка, де він росте, захищена від вітру. Однак при вимерзанні стовбура, коріння залишається неушкодженим і на початку теплого сезону деревце починає формувати нові пагони, які можуть досягти триметрової висоти всього за одне літо. Чорний Принц формує великі плоди, вагою до 120 грам, які можна використовувати для сушки, в'ялення і приготування варення.
Закавказький зелений. Один з кращих серед столових сортів раннього терміну достигання. Відноситься до самоплідних сортів, плодоносить двічі за сезон. Особливістю його є те, що при першому врожаї плоди досягають дуже великого розміру - до 180г. Дерева дають великий урожай після досягнення трирічного віку.
Рослина цілком витримує температуру в межах від 0 до -15 С. Тому його можна назвати морозостійким.Плоди мають грушевидну форму, шкірка сіро - зеленого кольору, м'якоть червона, соковита, солодка, злегка кислувата.За смаковими якостями він вважається одним з найкращих сортів.
Перші плоди великі, масою до 180 г, другі - масою до 130 г. Мають вузько-грушеподібну, витягнуту форму, світло-жовту шкірку з білими плямами.
Далматський (Nanoblifero, FlorentinoFicoPionoto, WeisseDame, Турецький білий,Королівський, Крупноплідний, Армуд інжир, Кусарчайський, Кіровський, )
Сорт Далматський або Турецький білий. Один із кращих сортів раннього терміну дозрівання. Відноситься до самоплідних, плодоносить двічі за сезон. Особливістю його є те, що плоди першого врожаю досягають дуже великого розміру − до 180- 200г, грушеподібні, жовтувато-зелені з малиново-рожевоюмʼякоттю. Шкірочка тонка, з поздовжніми тріщинками. Плоди другої генерації до 80-90г світло-зелені, жовтуваті, з маленьким закритим вічком і білою плямистістю. Плодоложе тонке, біле. Мʼякоть майже без порожнини, темно-малинова. Мʼякоть плодів без насіння має рожеве забарвлення, солодка, злегка кислувата. За смаковими якостями він вважається одним із найкращих сортів.
Інжир Далматський може витримувати нетривале зниження температури до -15°С, тому його вважають морозостійким сортом.
|